У статті розглядається формування комунікативної толерантності педагога як важливого компонента його етичної культури та  професійного становлення. Цей процес є складним і неперервним, оскільки ґрунтується на активній взаємодії особистості з професійним середовищем, що суттєво впливає на ефективність педагогічної роботи. Комунікативна толерантність виступає основою для професійного саморозвитку, самоосвіти та самореалізації педагогів. Відзначається, що поняття «толерантність» залишається неоднозначно трактованим і в наукових джерелах часто ототожнюється з «терпимістю», походячи від латинського терміна «toleranttia». Дослідники також по-різному інтерпретують термін «комунікативна толерантність», описуючи її як професійну якість, що проявляється в педагогічному середовищі під час взаємодії з дітьми, з якими педагогам доводиться працювати безпосередньо. Висвітлено важливість комунікативної толерантності як необхідної умови для розвитку педагогічної етики у професійній діяльності.

Зазначено, що толерантність впливає на ставлення до інших людей, їх психологічних станів, якостей і вчинків у процесі комунікативної взаємодії. Комунікативна толерантність охоплює спрямованість свідомості на терпиму та безконфліктну комунікацію, а також доброзичливий тип взаємодії. Це питання є особливо актуальним для педагогів, котрі як носії культурних цінностей мають завдання формувати у своїх учнів здатність до ефективної взаємодії, емпатії та поваги. З’ясовано, що педагог та учні можуть мати різні цінності та орієнтації у сфері взаємодії, що може призводити до проявів комунікативної нетерпимості один до одного. Що стосується етичного аспекту, то він відображає ті етичні норми, яких дотримується педагог: керуватися почуттям обов’язку чи звичкою діяти відповідально.

Зроблено акцент на важливості розвитку комунікативної толерантності як істотного елемента в підготовці фахівців у педагогічній сфері, що сприяє створенню позитивного соціокультурного середовища.

Ключові слова: комунікативна толерантність, комунікативна компетентність, педагогічна етика, професійна діяльність, доброзичливість, взаємодія.

Список використаних джерел

1. Бех І. Д. Компонентна технологія сходження зростаючої особистості до духовних цінностей. Початкова школа. 2018. № 1. С. 5–10.
2. Скок А. Г. Комунікативна толерантність викладача вищого навчального закладу. Актуальні проблеми психології. Соціальна психологія. Організаційна психологія. Економічна психологія. Київ : Інститут психології імені Г. С. Костюка, 2005. Т. 1. Ч. 15. С. 113–117.
3. Балахтар В. В. Комунікативна компетентність як складова професіоналізму фахівця соціальної роботи. Якісна освіта в Україні: тенденції, проблеми, перспективи : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Чернівці, 26–28 жовтня 2017 р.). Чернівці, 2017.
4. Бессараб Н. А. Виховання міжкультурної толерантності молодших школярів у навчально-виховному процесі початкової школи : дис. … канд. пед. наук. Київ, 2020. 206 с.
5. Грива О. А. Соціально-педагогічні основи формування толерантності у дітей та молоді в умовах полікультурного середовища : монографія. Київ : ПАРАПАН, 2005. 228 с.
6. Галузяк В. М. Толерантність в структурі особистісної зрілості педагога. Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: «Педагогіка і психологія». Вип. 38. С. 388–394.
7. Кононко О. Л. Проблема толерантності в контексті особистісно орієнтованої моделі спілкування. Педагогіка толерантності. № 1. С. 5–10.
8. Харченко Л. П. Комунікативна толерантність соціального педагога як компонент його етичної культури. Педагогічні науки. URL: http://www.rusnauka.com/5_SWMN_2012/Pedagogica/6_100892.doc.htm (дата звернення: 07.07.2024).
9. Філософський енциклопедичний словник / Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди НАПН України. Київ : Абрис, 2002. 742 с.
10. Кошлань І. Г. Специфіка комунікативної толерантності у студентів представників різних типів акцентуацій. Наука і освіта. Південний науковий центр АПН України, 2009. № 8. С. 68–71.