У статті актуалізовано увагу на факті, що винятковим предметом соціаль­ного і гуманітарного пізнання є текст як первинна реальність. Зазначено, що герменевтика виступає саме тим методом та методологією, що найчастіше використовується для дослідження тексту в просторі соціогуманітарних наук. Метою публікації визначено виділення основних специфічних ознак герменевтич­ної методології в просторі соціогуманітарних наук.

Показано, що на момент зародження та на ранньому етапі свого розвитку герменевтика уявлялася як мистецтво, як допоміжний засіб тлумачення і розуміння текстів. Досліджено, що в підсумку трансформації герменевтика стала розглядатися як варіант пошуку істини і науковий метод, що не втратив при цьому позиції як варіації мистецтва. Через аналіз розгортання методу продемонстровано, що герменевтика ніколи не була абстрактною теорією, а завжди супроводжувала соціальну діяльність людей у напрямку вирішення життєвих питань. Зазначено, що потужний імпульс для «захоплення» нових сфер у ХХ–ХХІ ст. метод герменевтики отримав завдяки перетворенню соціального простору на інформаційне суспільство, в якому комунікація та діалог стали визначати успішність результатів учасників такої взаємодії. Вказано, що на сьогодні герменевтика претендує не стільки на створення теорії суспільних наук, скільки на виявлення філософських, методологічних і світоглядних підстав соціальних і гуманітарних наук. Підкреслено, що особлива популярність герменевтики полягає в тому, що вона визнається дієвою універсальною соціогуманітарною методологією, що пов’язується із: 1) розумінням як осягненням досліджуваних об’єк­тів – процесів, предметів та дій і різних текстів; 2 )інтерпретацією, завдання якої допомогти зрозуміти текст і його цінність; 3) застосуванням як реалізованою умовою, що дистанція між ситуацією створення тексту та часом її інтерпретації подолана завдяки зусиллям інтерпретатора.

Ключові слова: розуміння, герменевтика, текст, інтерпретація, соціогуманітарні науки, інтерпретатор, застосування.

Список використаних джерел

1. Андреев И. Д. О методах научного познания. Москва: Наука, 1964. 184 с.
2. Арутюнова Н. Д. Общая и частная оценка. Язык и мир человека. 2-е изд., испр. Москва: Языки русской культуры, 1999. С. 183–223.
3. Бетти Э. Герменевтика как общая методология наук о духе / пер. с нем.: Е. В. Борисов. Москва: Канон+; РООИ Реабилитация, 2011. 144 с.
4. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы филос. герменевтики / пер. с нем.; общ. ред. и вступ. ст. Б. Н. Бессонова. Москва: Прогресс, 1988. 704 с.
5. История современной зарубежной философии: компаративистский подход. Санкт-Петербург: Лань, 1997. 480 с.
6. Кузнецов В. Г. Герменевтика и гуманитарное познание. Москва: Изд.-во МГУ, 1991. 192 с.
7. Сігов К. Поль Рікер: пам’ять, історія, вдячність. Дух і літера. 2006. № 15–16. С. 6–16.
8. Шлейермахер Ф. Герменевтика / пер. с нем. А. Л. Вольского; науч.ред. Н. О. Гучинская. Санкт-Петербург: Европейский Дом, 2004. 242 с.
9. Schreiter J. Hermeneutik. Enzyklopädie zur bügerlichen Philosophic im 19. und 20. Jahrhundert. Leipzig, 1988. P. 411–438.