Проблеми необхідності зменшення кількості осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі, запобігання злочинності, а також ефективного виправлення засуджених існують вже давно. З метою розв’язання цих проблем у багатьох державах світу, зокрема в країнах Європейського Союзу, давно функціонує пробація. У статті розглянуто загальні засади діяльності служби пробації у зарубіжних країнах. На особливу увагу заслуговує реабілітаційний аспект пробації: при її застосуванні головною метою вважається не покарання, а соціальна реінтеграція у суспільство та виправлення засуджених. Мета статті полягає в дослідженні зарубіжного досвіду становлення та розвитку інституту пробації як активної і прогресивної системи виконання покарань. У статті використовувалися методи спостереження, порівняння, узагальнення, наукової абстракції, системного аналізу. Україні слід узяти до уваги досвід Естонії, Іспанії, Португалії у сфері використання електронного моніторингу. Такий тип пробаційного заходу в цих країнах вже довів свою ефективність, допоміг зекономити бюджетні кошти (адже сума, витрачена на електронний моніторинг, є значно меншою, ніж кількість грошей, витрачених на утримання особи у в’язниці), а також дозволив зменшити кількість осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі. Практична цінність статті полягає в дослідженні та систематизації зарубіжного досвіду кримінально-правових заходів, не пов’язаних з ізоляцією правопорушників від суспільства. Проаналізовано можливість і доцільність запозичення, а також впровадження в Україні механізмів такої взаємодії в систему запобігання злочинності. Зарубіжний досвід свідчить, що запровадження служби пробації – важливий фактор, який позитивно впливає на суспільство. Ефективною складовою служб пробації є програми з відновного правосуддя: це й виховний вплив на правопорушника, і профілактика вчинення повторних правопорушень, і сприяння соціальній адаптації та реінтеграції правопорушників у суспільство.

Ключові слова: зарубіжний досвід, інститут пробації, правопорушники, покарання, суспільство, система виконання покарань.

Список використаних джерел

1. Аніщенко В. О., Махлай О. А. Пенітенціарна пробація в зарубіжних країнах. Кримінально-виконавча система: Вчора. Сьогодні. Завтра. 2018. № 2. С. 61–69.
2. Гусак А. П. Зарубіжний досвід пробації та протидії злочинності засобами пробації. Прикарпатський юридичний вісник. 2023. Вип. 2 (49). С. 93–98.
3. Звенигородський О. М. Інститут контролю та нагляду за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2016. № 12 (182). C. 49–52.
4. Олійник О. І., Іваньков І. В., Пузирьов М. С. Обрахунок оптимального навантаження на персонал уповноважених органів з питань пробації: зарубіжний досвід та національний підхід. Кримінально-виконавча система: Вчора. Сьогодні. Завтра. 2018. № 1 (3). С. 126–134.
5. Остапчук Л. Г. Служба пробації або ребрендинг кримі­нально-виконавчої інспекції України. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. 2015. № 3. С. 162–170.
6. Правові основи пробації в Україні : навч.-метод. посіб. / за заг. ред. С. Р. Тагієва. Чернігів : Академія ДПтС, 2021. 153 с.
7. Пробація замість в’язниці: міжнародний досвід – на користь українців. URL: https://www.probation.gov.ua/?p=9051 (дата звернення: 10.02.2024).
8. Самороков В. О. Кримінально-правові аспекти інститутів обмеження волі та пробації: відповідність провідним європейським правозастосовним стандартам. Електронне наукове видання «Аналітично-порівняльне правознавство». 2023. С. 342–346.
9. Сімакова С. І. Пробація як механізм міжнародного досвіду роботи із правопорушником. Юридичний науковий електронний журнал. 2019. № 3. С. 235–237.
10. Сметаніна Н. В. Досвід застосування пробації у країнах європейського союзу. Право і суспільство. 2019. № 2. С. 183–187.
11. Янчук О. Б. Становлення і розвиток пробації в Україні: сучасний стан та перспективи. Слово Національної школи суддів України. 2019. № 1. С. 98–109.