Автор статті на основі визначення сутності поняття «мовнокомунікативна компетентність працівників Державної кримінально-виконавчої служби» аналізує складові зазначеного феномена (знання, уміння, навички, особистісні риси). Вона наголошує, що особливу роль у формуванні вказаного феномена відіграють навчальні курси української й іноземної мов за професійним спрямуванням, а також інші дисципліни соціально-гуманітарного циклу. Шумейко З. Є., аналізуючи засадничі поняття дослідження («підхід», «спілкування», «комунікація»), обґрунтовує доцільність застосування комунікативного підходу в процесі формування мовнокомунікативної компетентності працівників Державної кримінально-виконавчої служби. Автор доводить, що зазначений підхід базується на розгляді освітніх явищ через призму поняття освітньо-педагогічної комунікації.

Автор статті доводить, що впровадження комунікативного підходу в професійну підготовку майбутніх фахівців Державної кримінально-виконавчої служби передбачає реалізацію трьох основних умов, зокрема: метою навчальних курсів має стати формування навичок (граматичних, лексичних, фонетичних, мовленнєвих), необхідних для мовленнєвої діяльності; необхідність відбору вправ комунікативного характеру, а також завдань для вироблення навичок і мовленнєвих умінь; формування в майбутніх фахівців спонукально-мотиваційної фази діяльності. Автор статті доходить висновку, що для ефективного формування мовнокомунікативної компетентності на основі комунікативного підходу викладачі мають створювати комунікативні ситуації, а також відбирати текстовий матеріал з урахуванням професійної орієнтації студентів, застосовувати оптимальні форми, методи й засоби організації освітнього процесу, а також формувати в студентів внутрішню потребу в мовленнєвому спілкуванні, заохочувати до розвитку й саморозвитку в зазначеній сфері.

Ключові слова: працівники Державної кримінально-виконавчої служби, мовнокомунікативна компетентність, комунікативний підхід.

Список використаних джерел

1. Велитченко Л. К. Методологічна сутність категорії підходу в науковому дослідженні. Психологія та педагогіка. 2009. № 2. С. 72–79.
2. Богуш А. М. Лінгводидактичні засади мовленнєвого спілкування. Одеса: ПНЦ АПН України, 2006. 308 с.
3. Бенвенист Э. Общая лингвистика. Москва: Прогресс, 1974. 446 с.
4. Прищак М.Д. До питання комунікативного підходу в освіті. URL: pryschak.vk.vntu.edu.ua/…/0d67d78905172a652cd1d0abc1. (дата звернення: 26.12.2018).
5. Пентилюк М., Горошкіна О, Нікітіна А. Концептуальні засади комунікативної методики навчання української мови. Українська мова і література в школі. 2006. №1. С. 15–20.
6. Черепанова С. О. Філософія освіти: форми культуротворчості в історичному та індивідуальному бутті людини. Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Філософія. 2015. Вип. 45(1). С. 168-178.
7. Тарнопольський Б. Методика викладання англійської мови. Київ: Вища шк., 1993. 167 с.
8. Гринчишин О. М., Волобуєва О. Ф. Щодо основ комунікативно-мотивованого підходу до оволодіння іноземною мовою. Проблеми загальної та педагогічної психології: зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. 2002. Т. IV. Ч. 6. С. 65–67.
9. Башкирцева Э. С., Панова Л. В. Повышение заинтересованности студентов в изучении иностранного языка путем укрепления контактов с профилирующими кафедрами. Иностранные языки на неспециальных факультетах: межвузовский сборник. Ленинград: Изд-во Ленинградского университета, 1978. Вып. 1.