PHENOMENON OF PSYCHOLOGISATION EXPANDING IN MODERN SOCIAL SPACE

Автор(и): Gerasymova E., Doniі N.

Місце роботи:

Герасимова Е. М.,

доктор філософських наук, професор,

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,м. Київ, Україна;

Доній Н. Є.,

доктор філософських наук, професор,

Академія Державної пенітенціарної служби,м. Чернігів, Україна

Мова: англійська  

Науковий вісник Сіверщини. Серія: Освіта. Соціальні та поведінкові науки 2019. № 1 (2): 168–177

https://doi.org/10.32755/sjeducation.2019.01.168

Анотація:

Сучасний соціальний простір вражає еклектизмом, динамізмом і нестандартністю процесів, що формують його і його межі, детермінуючи при цьому також новий характер відносин і діяльності. До причин, які підштовхують людину постійно підлаштовуватися під вимоги соціального простору, належить психологізації – тенденція до розширення простору впливу психологічного знання та вплетіння його в канву повсякдення.

Метою є представлення результатів рефлексії щодо розгортання психологічних учень протягом ХХ–ХХІ ст. як процесу, що дозволив вести мову про новітній соціальний простір як територію панування психології.

Вказано, що психологія проголосила індивіда першорядною проблемою, а домінування психоаналітичної позиції «життя як річ-у-собі», вивела соціальний фактор з кола впливових щодо вирішення цієї проблеми. Це вплинуло на те, що, як не дивно, але психологічна практика виявилася не здатною зменшити відчуженість, й, навіть більше того, її розгортання збільшувало відстань між індивідом і соціальним простором/іншим й опосередковано впливало на зростання відчуження та дезінтеграції. Засвідчено, що психологи, намагаючись вилікувати індивіда, навпаки, ще більше посилюють ті якості, які й породжують проблему прагнення до атомізації й аліенації. Крім відчуження, послідовна психологізація соціального простору спричинила переживання негараздів як особистої проблеми й сформувала установку ймовірності її вирішення несоціальними способами, чим легітимізувала самотність, відчай та занепокоєння в житті індивідів.

Зроблено висновок, що психологізацію не можна трактувати як однозначно позитивний процес. Позитивність полягає в тому, що психологізація надала людині більш дієві інструменти щодо самопізнання та пізнання життя в соціальному просторі, а негативність – у тому, що масштабність проникнення психології опосередковано спричинила соціальну дезінтеграцію, а соціум замість психічно здорової та соціально активної людини отримав збільшення кількості психічних захворювань і сенситивно неспроможних індивідів. Представлено думку щодо доцільності встановлення меж поширення психологічних знань.

Ключові слова: соціальний простір, психологія, психологізація, порожнеча, байдужість.

Список використаних джерел

  1. Foucault, P., “Psychology from 1850 to 1950”, Early work, Vladimir Dal’, St. Petersburg, pp. 197–240.
  2. Locke, Dz. (1985), Sochineniya [WorksVol. 1–3], Mysl, Moscow, T. 1.
  3. Castel, R., Castel, F. and Lovell, A. M. (1982), The psychiatric society, Columbia University Press, New York.
  4. Eghigian, G. (2004), “The Psychologisation of the Socialist Self: East German Forensic Psychology and its Deviants, 1945–1975”, German History, Vol. 22, T. 2, pp. 181–205. https://doi.org/10.1191/0266355404gh305oa
  5. Madsen, O. J. (2014), “Psychologisation and Сritique in Modern-day Western culture”, and Pers. Psychol. Compass, Vol. 8, T. 5, pp. 193–200. https://doi.org/10.1111/spc3.12103
  6. Juneman, A. and Any, R. (2014), “Theologization” of Psychology and “Psychologization” of Religion: How Do Psychology and Religion Supposedly Contribute to Prevent and Overcome Social Conflicts?”, Procedia Environmental Sciences, 20, pp. 516–525, aveliable at: https://doi.org/10.1016/j.proenv.2014.03.064. https://doi.org/10.1016/j.proenv.2014.03.064
  7. Yost, J. (2015), “The psychologisation of everything”, First Things: America’s most influential journal of religion and public life, available at: https://www.firstthings.com/web-exclusives/2015/06/the-psychologization-of-everything.
  8. Stillion, J. M. and Attig, T. (2015), Death, Dying, and Bereavement: Contemporary Perspectives, Institutions, and Practices, Springer Publishing Company, New York. https://doi.org/10.1891/9780826171429
  9. De Vos, J. (2013), Psychologization and the Subject of Late Modernity, Palgrave Macmillan, London, New York. https://doi.org/10.1057/9781137269225
  10. Guardini, R. (1993), “The end of the modern philosophy”, The phenomenon of a man: anthology, Vysshaya shkola, Moscow, pр. 240–296.
  11. Weber, M. (1990), Science as a vocation and as a profession, Selected works, Progress, Moscow, рp. 707–735.
  12. Diltey, W. (2000), Printsipy metodologii gumanitarnykh nauk, Sobraniye sochineniy, Dom intellektual’noy knigi, Moscow, Vol. 1–6, T. 1, рp. 93–231.
  13. Lipovetski, Z.H. (2001), The era of emptiness: Essays on contemporary individualism, Vladimir Dal’, St. Petersburg.

[collapse]

Повний текст .pdf

©2024. Пенітенціарна академія України